п'ятнадцяте листопада дві тисячі п'ятнадцятого запам'ятається сонцем і бажанням мінятися – внутрішньою потребою ставати кращим інше питання – нащо? і ще одне – для кого? хтось би сказав – для Бога. а я відповім так – передовсім для себе кайфувати від дрібничок – от хоча би від неба над моєю головою – бездонного сивого від вагітних хмар від пташок курсивом – через небо кирилицею – навскоси від \"не вір не бійся і не проси\" від слів які паруються невимушено і легко від того що ти – далеко дуже далеко від того що пам'ятаю твій голос і запах що скрадається за мною на лелечих лапах передовсім – запах а потім вже – решту від того що у пітьмі мене за руку береш ти і ведеш за собою уздовж межі від того що ми чужі
Вірш Сергія Татчина Музика \"Max Richter — November\"