Сестро, знов своїх дверей ти не замикай, У холодну порожнечу не тікай,
Бо за сто років це уперше Я бачу все як є, За сто років це уперше Доля шанс такий дає
Заберу тебе звідси додому, Заберу тебе з гори, Бо за сто років ми уперше, Наче дві сестри
Ельза: Анно, Прошу добром, покинь мене Сяє сонце там, а тут все крижане
Анна: Так, але...
Ельза: Я знаю.
Це мій світ, земля моя Я тут сама, але на волі я, Я не зроблю у горах людям зла
Анна: Це вже відбулось, Ельза: Що саме відбулось? Анна: Невже не чула про мороз? Ельза: Тобто, про мороз? Анна: У Аренделі — сніг, сніг, сніг, сніг, ось
Ельза: Що? Анна: Розумієш, ти вічну зиму влаштувала, заморозила все Ельза: Що ти говориш? Анна: Та пусте: просто розморозиш! Ельза: Не вийде, я не знаю як! Анна: Ти зможеш, я впевнена!
Удвох: Анна: Бо за сто років це уперше, Поруч тебе є сестра //Удвох ... легше// Хай розтане ця гора.
Ельза: О, і буде край пустій брехні, Не вгамує ніхто буран в мені Не владна я над цим О, Анно, йди живи життям своїм!
Анна: Не бійся, бо вийде все у нас! Поможу тобі я радо подолати снігопади, І буде все в тоді гаразд!