Зробивши крок, вона падає, помирає В обіймах того, кого так сильно кохає, Серце її повне любові до краю... Як тяжко йому, та він її відпускає...
Збагнувши розум нестерпний, жах огортає, Перед очима по-хвилинно життя пролітає, В кадрах щастя свого причину шукає, Як тяжко йому, та він її відпускає...
Крізь краплі болю тихо собі промовляє Слова, що в той час і не кожен згадає: "Смиренно, мій Боже, я на Тебе вповаю, В Твої благі руки її відпускаю..."