Біда є в тому Що вона не здатна ні на хвилину лишитися сама Синдром набутої імуносамотності Вимагає постійного спілкування Вона панічно боїться пустих кімнат і закритого вікна Вона рідкісна як на землян Хоча із тих хто переважає Вона боїться залишитися на одинці з власними думками Її грандіозні плани піти на дно своєї ванни Закінчуються вмить окриком вічно стурбованої мами Ми живемо в світі,де дні народження Урівноважуються смертям Вона любить коли до неї липнуть І обурюється природою того потягу Їй потрібна чергова доза уваги Пригорщі слів в есемесі,щось ще Вона рахує дні Не спить ночами І чекає восени на літо,вважаючи всіх інших -мотлохом Не те щоб сене Не те щоб тебе, В тому місці,де вони ніколи не народжувались В тій країні,де немає терористів Але нікому не цікаве твоє "Я" У них є шанс,хоч раз на вічність перетнутися Я ще не знаю де Ймовірно десь на початку кінця Навіть якщо цього ніколи не станеться Станеться обов*язково те-чого ми ніколи не очікуєм Що абсолютно не залежне від нас Ми помремо. В останні секунди усвідомлюючи про все що не вдалось Жалкуючи про тисячі сказаних і не сказаних фраз І нам самим захочеться померти Від того,що ми самі не зробили колись один крок