Коли нічне небо осяяне Спалахами блискавиць; Або безхмарне воно Та ллють світло зорі та місяць - Ти на Перунів шлях подивись - придивись, Але не на небо, а у чорний колодязь...
Там в’ються дороги аж до небокраю - В кожного своя; Нам від народження доля плете їх - Й одна з них - твоя.
...Крізь поля йдуть стежки Та гірськими хребтами; Прямують крізь гроти Та повзуть берегами Мостами чи бродами перетинають Річки та драгви; У буревіях зникають... В лісах губляться - щезають...
А ні зупинитись, а ні звернути Зі шляху, що долею дано: Заваду не обійти; Злякавшись, ховатися марно!
Ти став на той шлях, щоб його пройти, - Хай би як було важко! - Йди! Крізь будь-що - не озирайся! Не зупиняй ходи!
Шовками стелитиметься землею Зів’яла та зім’ята трава... Ітимеш довго - до смерті йтимеш Стежками долі крізь ліс життя.
В’ються дороги, сплітаються - Доля плете навмання. Кожен має пройти свій шлях До небокраю життя...