Пущені пруживим, тугим луком, В чорну пітьму дзвінко полетіли Ковані Огнистим Локі стріли, Чорну ніч розколивали звуком. Горда дума на чолі блідому: Десь Судьба захована в безмежжі! Блиск вогню цілує горді вежі, Блиск вогню на овалі шолому. Непобідна посестро Валькірій! Чом ця стрілка збилася з дороги, Заблукала в мій далекий вирій? Адже я співець самотній, Не герой, що переміг Ліндвурма! Я лиш арфа - Я не сурма. Де заховано твій безцінний дар - Крилату гостю з вістрям золотим? Великий Світ. Та радитись ні з ким Не має в ньому мандрівний кобзар. Великий Світе! Замалий твій храм Для світлих жарів - золотистих стріл! Створю ж у серці другий небосхил, Йому в опіку скарб цінний оддам. І вже іду веселими стежками У світ, у світ - іду, немовби плив. Несу пісні, змережані казками, І повні жмені нескінченних див. І вже іду веселими стежками У світ, у світ - іду, немовби плив. Торкаю струни вмілими руками, Вони ж бринять, як усміхи тятив.
Гей, несу я казки та пісні, Гей, мандрую від хати до хати... Але мре моє слово крилате І минають без радощів дні. Десь у темній печері на дні Змій поклав свої царські палати І віки вже те царство прокляте Глушить людські казки та пісні.
Прийде час. Вирву з серця стрілу! Стане арфа напруженим луком, І розітнеться спів золотий. І на вкриту кістками скалу З диким ревом смертельним і грюком Впаде мертвий побіджений змій