Ще сміються з малороса при державному кермі, Україна ходить боса по розпеченій стерні, Що її сини холопи, її доньки з підворіть, То Росії, то Європі пропонуються – беріть; І беруть за сили кінські, за потрухлу ковбасу, Зайві руки українські і зневажену красу Україна рідна бідна б’ється стомлена в вітрах; Наша совість безробітна в синьо-жовтих прапорах І сумне Вкраїнське свято, і не хоче співів в слух, Поки наш народ розп’ято на панів, злодюг і слуг; Україна богом дана на гаспицькім мотузку, Нині потай знов Богдана споряжаєш у Москву, Від повії до жебрачки путь коротка мов куплет, От і йдеш до правди рачки і не знаєш де перед? От і маєш торбу лиха, все віддавши лихварям, Ярославна й терпе лиха й Катерина із байстрям; То дівуєш, то вдовуєш і продатись ладна всім, Не чорноземами дивуєш, а Чорнобилем своїм Жити, жити вже нестерпно та Вкраїно ти ще є, Замість жовтня, сходить серпень на позорище твоє; На планеті люта спека, світом правлять торгаші, Україна так далеко у нескореній душі, Хтось її на частки крає, кров останню з неї п’є А Вкраїна не вмирає, а Вкраїна таки є; А Вкраїна не вмирає, а Вкраїна таки є!