Вона жива і нежива лежить у полі нерухомо. Не зранять сонячні слова передосінньої утоми.
Над баштанами сонні оси, замовкли коники в стерні, і ледве чуть, як в гущині тече червоноките просо. І дві копи - плече в плече - над нею тужать злотомитрі, а літо бабине в повітрі комусь на смерть кошулю тче.
За магалою мріє млин, немов проколотий метелик. Не чути вітру з верховин: ласкава тиша сон свій стеле.