Крізь сотень думок, що мелькали, мов тіні Чекала вона у безглуздих надіях Дивившись в долоні шукала ті лінії, Що зводять їх вдвох. Та то лиш міф її мрій А він наче той корабель без зупину Поплив по життю і благав ту єдину Пробач, відпусти. Не тримай моє серце. Нема вже кохання. Зачинені дверці...
Робимо багато в житті, але які нагороди, Який надалі буде наш прогноз погоди Чи буде дощ, чи буде злива, буде град, Чи буде сонце, і буде в нас все гаразд... Кажи, моя мила, чи буде біда Ми з тобой, як завжди, я вогонь, а ти вода Наші білі лебеді давно вже полетіли Ця історія вже інша, зовсім не та. Наше дитинство давно не повернути Різні люди ми з тобою, але все так має бути Не забути, що колись з тобою було пізно, Говорити, пізно шось робити, рахувати миті Я намалюю тобі зорі на стелі, я намалюю тобі наше життя на білому папері. Я намалюю тобі зачинені двері Віддай моє серце давно ти вже не та...
Віддай моє серце, благаю не треба Тримать у кайданах його біля себе Ти знай, що того почуття вже не буде, Тому що з тобой ми давно різні люди. Мені вже набридло збивати коліна, Благаючи в Бога за тебе єдину, Не ріж мою душу, благаю, не треба, Я просто хотів ще злетіти до НЕБА...
Навіщо мені літати, немов самотній птах Я тебе кохав, але тобі все не так Залиш мене досить, мені ти дай спокій, Загибель долі поневолі, немов сирота Забуті очі ще й які роками поруч жили Забути все що було та немає більше сили, І всі ці фрази, прози, образи милі Лишилися в минулому та відпали крила Хотів побачити я в твоїх очах смуток, Але не бачу, тільки бачу я все забути Вони колись дивилися і сяяли, як небеса, Але вже погасли, немов почуття І що робити далі - ніхто не знає Залишити, забути кохання не обирають І тільки Бог знає чому лягає сніг на озера твоїх очей, а я не зміг