Ілюзією прожитих віків, Поетами написаних історій. В маленькім місті крізь полон дощів Навік зустрілись дві крилаті долі. Словами не можливо розказать, Як ті серця замріяно кохали. в таке не міг повірить навіть Бог. Вони ж під небом високо літали.
Таких історій дуже мало на землі, Вони кохали дуже сильно й до нестями. Їм дуже заздрили всі очі злі Та не зломать любові, яка жила віками. Дивився в її очі він, тонув, Для неї вж він був просто ідеалом Ніхто б тоді ніколи не збагнув, Що може все завершитись провалом.
Чи може Бог дивився не туди. Чи може замалий для них став світ. Не зміг він врятувати від біди Той ніжний і закоханий політ. Чому трапляється таке ніхто не знає. І виникло багато запитань. Її він досі пристрасно кохає, Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.
Навіщо все це? Як це зупинити? Нема причин. Їх не було, повір. Коли проходить день і наступає вечір Він наче вітер вилітав на двір. І дивиться у гору й тихо плаче, Шука на небі дві ясних зорі. Одна десь над Полтавою літає, А інша світиться у нього у дворі.
Він падав на коліна і благає, Щоб доля повернула ту любов. До крику, до жалю і до нестями Він хоче обійняти її знов. Сюжет простий: щоночі він благає Усе вернути і почати знов. І хай наступить день і знов засяє Їх спільний день, де починається любов...
Коли відлітає твое кохання, розумієшь Що багато втрачено, але все марно Чорно-білі кольори, в твоїх очах Не мае фарби, не має фарби - минув той час Почуття мої залишились на самоті Як завжди я тебе чекав вдома Але на тебе справжню а не снах В яких приходишь знов і знову Обійняти хочу, почути лагідне слово Але як повернути все це назад Змінити той час, моє життя без втрат Тримати у руках твої долоні Поцілунками лічитися від болю, Від свого болю Любити безтями, немов живеш один день Милуватися очима кожен день,кожен день Дарувати пісні,дарувати себе Я все, що можу зробити - роблю для тебе
Благали зорі і благало небо... Ти схаменись, до нього повернись Але усіх проханнів вже не треба Я наче птаха, що летить у вись Чарівним ранком рано, на світанні Я відлетіла у чарівний світ Де зорепадом падають бажання Де дійсно є захопливий політ Пробач мені, моє чарівне сонце Але, нажаль, я вже давно не та В моїй душі нема уже кохання І залишилась тільки самота... Душа холодна, серце наче крига Не знаю як тобі це пояснить Холодна я, нічого вже не треба Мене тепер уже не зупинить...