Л. Костенко - Щасливиця. Я маю трохи неба | Текст песни

• Тексты песен
• Л. Костенко
• Щасливиця. Я маю трохи неба

Pesni.guru - сайт для Гуру

Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!

Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.

І раптом,- Боже! - після того чаду
і тарапати, рівної нулю, -
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.

І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.

Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів, -
за небо вип'ю і за дві сосни!

© Ліна Костенко

[Счастливица, имею вид на небо
и две сосёнки сквозь туман в окне.
А уж казалось, что живого нерва,
живого нерва не было во мне!

Уже душа не знала, где свой берег,
уже устала от ярма всех иг.
В оркестрах дня под грохот децибелов
мы превратились в хор глухонемых.

И вдруг — О, Боже! — После чада, смрада,
и переделок, что равны нулю, —
я слышу дождь. Он тихо плачет правду,
что я кого-то, дальнего, люблю.

Здесь тишина. Слышны лишь птичьи трели.
Проходят люди — хороши, не злы.
Проходит дождь. Вдыхаю запах ели.
Туман садится небом у земли.

Пасутся тени вымерших тарпанов,
ко мне подкрались сумерки и сны.
Весна, я пью с тобой за рост тюльпанов,
за вид на небо и за две сосны!]