Я чую як плаче тиша, вмиває себе мовчанням. Вона набагато глибше, і просто багато страждання. Самотній холодний ранок, і сірі обличчя люду, ковтають сухий сніданок. Здається що їдуть зглузду.
Вертаю пусті надії, шукаю спасіння вчора. Плекаю марні мрії, буденність така сувора. А тиша все плаче й плаче, все марить вона голосами. І нерозуміє наче немаю в ній оману.
Я бачу як день минає ховає своє проміння поволі усе згасає від холоду і прозріння я хочу щоб було завтра таке саме як і вчора але вже немаю правди буденність навколо хвора