Була нагода, в минулому році, Мені здалося що зі мною, ти не приховувала емоцій, Нога в ногу, на двох, одна дорога, В серцях надія, на двох одна єдина мрія! Моя тінь, наш тил, Під сонячним світлом, сплетення наших тіл, Шрами від стріл, сказаних грубих слів, В котрий раз поспіль, не заправлена постілЬ! Крізь час, повз тисячі годин, хвилин, секунд, Йшов довго, спідкався, але все ще в душі несу, Ту твою весну, не земну красу, Босими ногами по траві, збивали росу! Від тоді як проснувсь, більше я не засну, Жадаючи відчути щастя разом проведених секунд, В нічний час, пишу, те що навіяв шум, В Господа прошу, щоб оберiгав твою душу!
Тону в соковитості твоїх уст солодких, Наше кохання серед океанів невеличка лодка, Серед сімейних станів нема навіть поняття досі, Ти моє сонце, в холодну дощовиту осінь!
Так багато сліз, пролилось колись, Причиняти біль, тобі давно втомивсь! Не будем про те, наше кохання це щось святе! Як синє небо чисте, як ангел таке ж не земне! Крихке як лід що вкриває з перших морозів, Палке як промінь сонця що змусить заплющити очі! Від дитинства, і досі, Під серцем частинку носим. Ніжно цілую носик, грайливо глажу коси, Я твій рідненький козлик, як завжди яскраві кроси, Хоча носити тебе на руках готовий босим! І Бог з ним, що буваю злим, Досить одного поцілунку щоб розтав! Миттю остив! Став таким простим, коли в обіймах з тобою застив, В ніжності яскраві сни, казкових красок порив, В думках своїх творив, твій образ, але ні, Серед Янголів, ти єдина живеш на землі!
Тону в соковитості твоїх уст солодких, Наше кохання серед океанів невеличка лодка, Серед сімейних станів нема навіть поняття досі, Ти моє сонце, в холодну дощовиту осінь!
Став таким простим, коли в обіймах з тобою застив, В ніжності яскраві сни, казкових красок порив, В думках своїх творив, твій образ, але ні, Серед Янголів, ти єдина живеш на землі!