У мене є колєга, зовуть його Микола, Разом ганяли гуси, разом ходили в школу. А, як повиростали і по сімнайцять мали, Лишили сірі гуси і за дівчат сі взяли. Ніхто про це не знає, що ми з ним витворяли: Горілку пили відрами, щоніч батярували, Дівчата лили сльози і розпускали коси, Така то кавалєрка, такі то були штоси.
Приспів: Кава-кава-кавалєрка, То горілка - файна дівка! Кава-кава-кавалєрка, гоп! Кава-кава-кавалєрка, Все пропили, в штанях дірка, Гоп, кава-кава-кавалєрка, гоп! Кава-кава-кавалєрка, Все пропили, в штанях дірка, Гоп, кава-кава-кавалєрка, гоп!
Летіли дні і ночі, ми весело гуляли, Дівки були охочі, а ми не відмовляли, Одного дня Миколу злапали у стодолі, Він був в одних шкарпетках, дівчата були голі. Йому \"ганьба\" кричали, \"бугайом\" називали, А він ніби скульптура показував натуру, Натура в нього диво: живіт, як бочка з пивом, І ззаду все обвисло, спереду коромисло.
Приспів.
Ми згадуєм і тужим за давніми роками, Як були кавалєри, як нас любили дами, В Миколи, як в верблюда, з'явилося два горби, Я став, як кенгуру, бракує тільки торби. Горівки вже не п'ємо, бо лікарі сваряться, А кров ще трохи тепла, дівки по ночам сняться, Ану, давай, Миколо, тряхнемо стариною, Згадаєм кавалєрку, рушаємо до бою!