Залишаю півпляшки тобі,допий за мною інтригу. Спека залиє вокзали,розтопить собою найромантичніші в світі дахи. Вона під морфієм спалить по черзі усі сторінки моєї ще непрочитаної ніким книги, А потім стукатиме долонями в двері чужих квартир з надією,щоб хтось таки прихистив, в себе на підвіконні папороттю залишив. У мене в животі намагнічена любов'ю вакуумна сфера касетним програвачем порушує сонорні простори епохальної тиші.
Я сьогодні,віриш,у щент заповнена чимось настільки приємним,що зводить в судомах шкіру. Я сьогодні засинаю під зірками В'єтнаму, наче останній,безнадійно щасливий лірик.
Вказівним пальцем малюю на обличчі ідеальну нотну гаму, Одягни мою ніжність,вона тобі як нікому личить. Я віддаю на благодійність власне серце з найціннішого,м'якого сплаву. Мій стан критичний.Так як і знак безкінечності, повторює контурами октаву.