Вмощуюсь на ліжку,підібравши ноги. Щось муляє на безіменному пальці... А на грудях бородавка.Прикрашена червоними маками. Лікар каже:Пухлина.Як завжди ракова. В крамниці несвіжий йогурт,піджак вельветовий тримається на нитці...Такі зустрічі бувають раз на життя,тому вони знакові. Напрочуд. Роздаю банкноти охочим. Нехай всередині злипнеться від них шлунок і волосся почне випадати. Стіни,наче розірвані струни,викликають нестримну рвоту. Ти закреслив ще одну дату в календарному відліку,руки на дотик як з холодильника, в якому немає їжі. Там тільки дорогі закордонні ліки,які все частіше забуваю приймати. Обличчя схудло,вилиці так загострились,що ризикуєш ненароком порізатись. Шкіра здається настільки прозорою-можна читати по судинах новини. І,знаєш,з кожним роком...Я ставала все важче хворою. А ти залишався міцним,суворим. Наче молитву,наніч повторював:Я тебе не покину,не покину... Всупереч усьому. Так тепер тепло повертатись з кожної невдалої коми-додому. Ткнутись тобі у тремтячі груди своїм вологим носом і дихати... Ти збираєш мене мізерними крихтами,на які я в істериках можу розсипатись. Досить.