Навіть якби я розрізала власні груди скальпелем, ти б всеодно не побачив наскільки велике у мене серце. Переписуєш життя під старою, зім'ятою калькою і руки від втоми поволі терпнуть.
Екрани душі стали німі й чорно-білі, вкрились кометним пилом. Я так жадібно й ненаситно небо без столових приборів їла, що останнім шматком таки подавилась...
Іноді в мої сни, немов у порожні кімнати, приходить Бог...голодний, безпритульний, босий. Він лягає поряд хворий, щоб трохи поспати... Цілує мене у скроні й тихо говорить: "Як добре,що ти лікуєш мої стигмати й ніколи нічого в мене не просиш..."
Фотосинтез ламає мені суглоби, кожен рух, кожен подих і дотик стає до нудоти бридким та нестерпним. Навіть якби... Та ти б всеодно не помітив наскільки велике у мене серце!