Наче тиха,стримана гейша, загортаю себе тканиною,бинтую поламані сумом ноги. Я стаю до усіх цих речей терпимою...Зціпивши мотузкою зуби, навіть коли ти буваєш надто різким та грубим, коли очі від темряви стають вологими,я беру твою холодну долоню і грію її об свої спалені болем груди.Грію впевнено.
Зірвати б тонни гриму,який на душі свинцем осів.
Вуста твої-пілігрими,обіймали шию,залишали на ній синці...
Ти від мене ніколи не йшов,швидше просто виходив... як виходить з судини кров. Як виходить штучне з моди.
Якщо говорити з тобою про тонкощі,якщо говорити в деталях. Я,наче Жанна д'Арк,босоніж ступаю на вогнище й,зітхнувши з полегшенням,чекаю... коли мене нарешті вже спалять!