Немає протиотрути від емоційних зривів, постійних мігреней, нудоти... Ці стихійні лиха в мені такі невловимі, майже як кульки ртуті невловимі на дотик.
І в кожної з нас позаду-неадекватне дитинство, фатальні стосунки, рештки фарби на волоссі як ехо минулих протестів... Коли думки на папері виливались анапестом й ми з тобою по мокрих волокнах вештались наосліп босі. Вірили в те, що дрібною рештою у гаманці можна позбутись похмілля, затиснути твою руку у власній руці надто сильно...
Не боялись цих відвертих поцілунків, незрілих, ранніх у батьківській спальні. Намагались побачити океан у порожній, забитій іржею ванній.
А зараз одержимо біжиш до вітрини, де можна побачити власне обличчя. Можна в соте придбати сукню, яка тобі зовсім не личить,щоб заспокоїти нерви. Замовляєш собі вина на голодний шлунок, медитуєш під вуличну арфу. Носиш важке, інфіковане серце у розшитому бісером клатчі ,а варто? Якщо знову сама просиш рахунок, допиваєш своє "біле напівсолодке"...І довго, нестримно плачеш.