Я ніби сьогодні себе залишила вдома... Забула так само,як вимкнути світло чи праску. Словом,багато причин.Це,напевне, конфузія втоми. Вибач,будь ласка.
Я знаю,що ти мене всеодно любитимеш... Хворою,ситою,мов асфальт, розбитою вщент. Я буду для тебе,як книга,прочитана з початку в кінець і не втрачатиму сенс.
Хтось спокійний грає нами в нарди. Хтось за хребет вириває з корінням останні розсадники правди, натирає маслом сумління, щоб блискучим і чистим здавалось,як завжди.
Я хочу чути в нашому домі дитячий сміх таким життєдайним,раптовим,мальованим... Немов олівцем ескіз.Любов,як весна і Бог, не лишень нас двох,врятує всіх. Всіх, хто хоче бути врятованим.