У мене чим важче,тим більше посміхаюсь,розкидаю себе намистом в густому,забитому ідіомами просторі. І,ніби навмисно,заїдаю алкоголь спеціями,що найкраще терпкими та гострими! Мені немає про що з тобою мовчати,твій годинник на стіні у вітальні зупиняється завжди рівно о п'ятій. Гувернантка приносить свіжовбиті нарциси, заварює сонний чай,пелюстками магнезії в чашці розп'ятий. Я кидаю тобі у обличчя повні жмені сирого рису, щоб зачерствілі гримаси змінились на нові полотна. Залишаюсь знову голодна,але безодня в шлунку тамується з часом вкотре. Білизна чомусь не сохне,вона ще досі мокра всмоктує соки. Які ти,мов перестиглі фрукти,пускаєш... Присмак на вустах подряпаний шматками спаленого цукру, я відчуваю себе м'якою канапою,на яку ти завжди сідаєш не повністю,тільки з краю.
Тут немає землі,тут небо з одного і з іншого боку... З нижнього ллється дощ,а верхнє вкрите медовими сотами. Десь посередині Muse...як Бог,мікрофонними дротами на твоє серце і вуха намотаний.