Повернулась додому рівно опівночі, роззулась в коридорі,пестячи долонею втомлені ступні... Плечі зів'яли прислів'ями... Відлік пішов,серце чекало наступних. Поряд з ліжком порожні чашки з-під кави... На дні зсохлась пелюсткою гуща. Як він там?Мабуть,знову словами лукавить, та всупереч всім законам фізичним і Божим... Я без нього не зможу! Я саме за це кохаю його ще дужче!
Прокинулись зранку поряд... Моя долоня дихала спокоєм йому на груди... І,хоча, на дворі був майже грудень- всередині закипало від щастя море!
Іноді здавалось,що мої подушки треба виносити на балкон і сушити від тонни гірких,болючих сліз... Забути минуле...Звісно,слушно. Але покажіть мені того,хто це зробити з першого разу зміг...? Мінорний лад і сп'янілий субтон між нами чорною кішкою ліг...
Сотні тисяч історій на цих простирадлах, писаних тілом по черзі...твоїм і моїм