Трохи млосно зранку давитись на сніданок вчорашньою запіканкою і пускати по легенях кип'ячену воду з крану.
Я була надто відданою коханкою
і зализувала всі твої минулі рани.
Вирвати б з-під нігтів мотузку, якою ти мене ще й досі тримаєш... Та в мені надто мало здорового глузду тому поволі вона приростає. До огиди брутально палити совість... якби хтось навчив мене по-іншому, я була б неодмінно зразковою,
хаотичною,як у Лінча,короткометражна повість.
моя різкість,на жаль,спадкова може,це знак?маєш часу до завтра,щоб піти... вся поламана місткість крові на обпечених вилицях розтікає по вулицях, як по Львові я...коли хочу від світу втекти.