Лесь Подерв'янський - Остановісь, мгновєньє – ти прєкрасно! | Текст песни

• Тексты песен
• Лесь Подерв'янський
• Остановісь, мгновєньє – ти прєкрасно!

Лесь Подерв’янський.
Остановісь, мгновєньє – ти прєкрасно!
Дійові особи
Іван Опанасович Харченко, літературознавець.
Гриць Якович Вареник, тоже літературознавець.
Чорт, трансцендентна сила у вигляді рогатого упиздня у ватніку, ватних штанях і кирзових чоботях.
Хуна, особа жіночої статі.
Сало, їжа Івана Опанасовича і Гриця Яковича, заповнює простір між шкірою та м’ясом свині, на вигляд біла, на смак жирна речовина.
Портвейн, напій, який Іван Опанасович і Гриць Якович п’ють вранці, вдень, ввечері, а також вночі.

Дія перша.
Кімната в общазі, в котрій живуть аспіранти, Іван Опанасович, Гриць Якович і сало. В кімнаті – дві кроваті, тумбочки і стіл. За столом сидить Іван Опанасович і їсть сало. На кроваті лежить Гриць Якович Вареник у стані алкогольного токсикозу, загорнутий у ковдру.

Іван Опанасович. Щось випить хочеться, блядь, де ж взять гроші… (до Гриця) В тебе гроші є?
Гриць. Єсть.
Іван Опанасович. Дай мені три карбованці, я завтра утром тобі віддам. (Гриць мовчить…)
Іван Опанасович. Чого мовчиш, гроші є?
Гриць. Єсть.
Іван Опанасович. Дай три карбованці, завтра утром віддам. (Гриць мовчить…)
Іван Опанасович. Чого мовчиш, гроші є?
Гриць. Єсть.
Іван Опанасович. Дай мені три карбованці, завтра утром віддам. Чого мовчиш?
Гриць. Та жалко…

Деякий час обидва мовчать.

Іван Опанасович. Блядь, придумав. Щас гумореску запиздячу.

Іван Опанасович кладе сало, сідає до машинки і пиздить її по клавішам.

Іван Опанасович. Такий гумор щас пиздону, що вони повсцикаються усі. (до Гриця Яковича) Ти “Перець” читав?
Гриць. Ні
Іван Опанасович. Очєнь даже напрасно. Там такі хохми єсть – вссатися можна. Там і моє тоже єсть. (Продовжує пиздить по клавішам, потом видира бумагу і комкає її). Ну його к хуям, краще я оповідання про колгосп напишу, блядь, в Маладу Гвардію. (до Гриця) Ти читав Маладу Гвардію?
Гриць. Ні
Іван Опанасович. Напрасно, там тоже хароші хохми єсть.

Іван Опанасович пиздячить по клавішам.

Гриць Якович (меланхолійно). Я сьогодня з Хуною условився, щас прийти должна.

Іван Опанасович продовжує пиздить машинку по клавішам, потім імпульсивно видира бамагу з машинки і зникає в сортирі. Входить Хуна.

Хуна. Я не опоздала?

З сортиру чути огидливе пердіння. Хуна робить вигляд, ніби нічого не чула.

Хуна. Ви тут сідітє, а на дворє такая пагода стаїть.

З сортиру чути огидливе пердіння. Хуна робить вигляд, ніби нічого не чує.

Хуна. Я прямо не знаю, что ета вєсна со мной дєлаєт.

Гриць Якович тупо мовчить. З сортиру чати якесь шарудіння. Трохи згодом з’являється Іван Опанасович застьобуючи штани. Він розпарений і страшний.

Хуна. Ізвінітє, можна мінє?
Іван Опанасович. Ха! Мерсі.

Хуна, спокусливо посміхаючись, зникає в сортирі. Іван Опанасович у роздумі чуха собі живіт.

Іван Опанасович. Я в армії так наїбався, Гриша, – їбать мої віники.

З сортиру чати страшний крик. Хуна з перекошеним ротом вибігає, збиває з ног чорта, який щойно заходить у двері і вихуром зникає у недрях гуртожитка.

Іван Опанасович. Блядь, що вона злякалась, – гівна не бачила?

Чорт загляда до сортиру, мрійливо махає хвостом і клаца язиком.

Чорт. Ну ти і среш, Ваня.
Іван Опанасович. А хулі тут такого, ну посрав.
Чорт. Ну розсказуй, як живеш, як жінка.
Іван Опанасович. Та пішла вона на хуй!
Чорт (співчутливо). Шо такоє, Ваня?
Іван Опанасович. Та вже місяць менструації не було – мабуть забєрємєнєла.
Чорт. Так радуваться ж нада, Ваня!
Іван Опанасович. А хулі радоваться? Я її три года їбав як врага народа і вона не бєрємєніє. Я не люблю ото на простиню спускати чи на живіт.
Чорт. Шо таке, Ваня?
Іван Опанасович. В неї матка не держить. А забєрємєла, сука, коли я сам в Києві, а вона в Лохвицях.

Обидва мовчать. Чорт в роздумі крутить хвостом.

Іван Опанасович. Я не зате, мені інтєрєсна, хто її виїбав – вона ж втричі за мене ширша, ще й окуляри носить. Хє!, інтєлігєнтка, блядь, – у Лохвицях заврайоно.

Обидв