Зустрілися колись вона і він, Зустрілися й жили собі щасливо, Але сховалось сонце і ударив грім, | І хмари їх надовго розлучили. | (2)
А, може, вона на дощ перетворилась І випала дощем у його долоні?.. А він не знав, цього не знав, | А він шукав, її шукав, | А він був далі у її полоні... | (2)
Шукав по світу там, де тільки міг, Зневірювався він і падав з ніг. Через осінь, через літо | Йшов через літа прожиті | Крізь пустелю і крізь білий сніг... | (2)
А, може, вона на сніг перетворилась І випала тим снігом у його долоні?.. А він не знав, цього не знав, | А він шукав, її шукав, | А він був далі у її полоні... | (2)
Та кожна казка має свій кінець, Про це на світі знають, навіть, діти. І часом все життя треба нам пройти, | Щоб те, чого так хочеться, зустрітися! | (2)
А, може, вона - нездійснена мрія, Чекає на нього на краю землі?.. І він іде, туди іде, | І він знайде, її знайде, | Бо він вже знає де шукать її! | (2)
Зустрінуться колись вона і він, Зустрінуться й щасливо будуть жити, І вже ніякі хмари, і ніякий грім | Не зможуть їх ніколи розлучити! | (2)