Так несподівано, так романтично Музика знову мені награє Про веселкове казково-магічне, Про незабутнє дитинство моє. Білий туман яблуневого саду, Радісний світ весняної краси, В тихім саду солов'їні рулади І найдорожчі батьків голоси.
Більшого щастя не варто й шукати, Сонячний промінь застиг на щоці, Ліва долоня в долоні у тата, Права долоня у мами в руці.
Юності час божевільно-шалений, Час відкриттів і найперших невдач. Тато казав: "Ти ще, доню зелена!" Мама просила: "дитинко, не плач." Я ображалась, тікаючи з дому, Їхні поради я чуть не могла, Та проминало усе, і потому Я поверталась додому одна.
Більшого щастя не варто й шукати, Сонячний промінь застиг на щоці, Ліва долоня в долоні у тата, Права долоня у мами в руці.
Всі ми з роками стаємо мудріші, Згадуєм часто дитинство своє І у нічній зачарованій тиші Пам'ять забути про них не дає. Все проминає, і осінь, і літо, Тільки одне нам дано на віки - Всі ми на білому світі ще діти, Доки живі наші сиві батьки!..
Більшого щастя не варто й шукати, Сонячний промінь застиг на щоці, Ліва долоня в долоні у тата, Права долоня у мами в руці.