Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона булла недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.
Лiна Костенко ©
[Я очень тяжко Вами отболела.
Болезнь была как тяжкий бред, как сон.
Любовь подкралась тихо, как Далила,
а разум спал, доверчивый Самсон.
Теперь пора прощаться с Вами. Будни.
Примёрзли к белым окнам витражи.
И как нам быть теперь, и кем мы будем?
Ты был таким родным, а стал чужим.
Волшебный миф тех дней недолго длился.
Ушёл и не вернётся светлый сон.
Своим сияньем Север мне явился,
и на всю жизнь со мной остался он!]
Ліля Кобільник еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1