В Енн-Арборі, де осінь – наче храм, де мчать студенти, як мустанґи, вранці, зчиняючи несвітський тарарам гортанним криком, наче індіанці, – а вже ж давно немає тих племен. Історія пряде свої тумани – і в назві міста лиш відлуння – Енн, Енн-Арбор, Енн-н-н… Ім’я якоїсь Анни…