Вже дванайцять б’є мені (В.Морозов і батяр-бенд "Галичина")
Вже дванайцять б'є мені, Йду си через Львів, Впивсі тєжко на вині, Радо бим десь сів, Але ми сі ніц не стало, Бо я гультяй, яких мало.
Бернардинський пляц минув, Суне якийсь граф, Каже мені: "Батяр, марш!", - Я го в циліндр паф! Аж си денце заламало, Бо я гультяй, яких мало.
Вийшов я на Митний пляц, Там дівча моє, Я її за груди мац, Зо п'ять кільо є, ой! Аж ми в очах застрибало, Бо я гультяй, яких мало.
Як трамваєм їхав я Баба робе крик, Хтось туребку свиснув їй, А до мене скік, Але їй сі так здавало, Бо я гультяй, яких мало.
Пуліцая у трамвай Чорт якийсь приніс, А я гіров як махнув, Та го просто в ніс, Аж му з носа закрапало, Бемц го ще раз, бо то мало.
Скаче за мнов комісар, Махає ціпком, Я наставив кулака, А він бух чолом, Аж му в очах застрибало, Бемц го ще раз, бо то мало!
В Бернардинському садку Я ся заховав І під ружами всю ніч, Як дитина, спав, Ранком руж ся назбирало, Бо я гультяй, яких мало.
Швендербаль вже почав, Налітай чимдуж! Я є гречний львівський хлоп З оберемком руж. Лиш бузяка ми не жалуй, Бо я гультяй, яких мало, Бо я гультяй, яких мало!