З ручкою в руці. Рими на листі. Ці миті митців написані на листі. Нас три МС, три душі. Придушен голос. Два різних полюси, як полосаті полоси.
І досить вже восени дущу. Коли темніє за вікном, вірші пишу. Всі за одного - один за всіх, Але, нажаль, бажання не зриваються з кущів.
У дущі дощить. Тому закрит плащем. Хтось колись щось мав. Зараз розбито в щент. Минуле минає. Біль настає пізніше. Люди грішні. Грішні і пишуть вірші.
На вічність зчепити очі й залишити все. Лишити сльози. Праноя зростає лише. Залишитись німим. Зовсім таким. Утікти, розійтись на два шляхи
Поки бачу тисячу диких пащ за вікном. Поки є кому писати, буду ліриком. З нами світ проходить по дотичній. Вірю у вічні вірші.
Друже, нічого не змінилось. Все як раніше. Пишемо вірші, тусуємось на криші. У кожного свої пакети, паркетні піруети, Свої пріорітети.
У когось важкий зліт. У кого круте піке до низу. Та щось таке. Ні, не під натиском пролити. Мої думки у сити. Той за прилавком тулить всім фаст-фуд, А та стирає пилюку із полиці.
Воу. Навіщо тобі ВУЗ, якщо у робі продавця ти вгруз. Так, ось вам карта. Пакет не треба. А бейджик тобі личить. Запакуй в пакет цього багета.
У цій країні, де перспектива злита у корито. Кар'єрний зріст. Так-так. Закатай губу, кобіта. Гадаєш? Мені не прикро, коли дивлюся дико. А то ж бо гарні плани малювали, успішним своє життя вважали.