Знаєш, вже рік пройшов. Альбом ще не готовий. І ось ми знову разом перед мікрофон. Ранок, тому і трохи сонні Альбом невідомий від невідомих
Швидко змінилось. Тпере нові знайомі А старі знайомі тепер не знайомі. А колись клялись, лед не на крові. А у розвідку ідти тепер не готові.
Я мовчав не тому, що рвані рани. Просто закривши очі втрапляєш в нірвану. Так і є. Так воно і є. А чутливі листи пишуться за день.
Ми усі застрягли. Хтось в собі. Хтось в минулому. Хтось в іншій людині. Важко змінити щось у цьому світі. І тільки небо знає, що далі робити.
Давай назвем трек \"Небо\". Давай назвем трек \"Небо\". Ніби як колись. Згадай ті перші треки. Як-небудь. Або назвем як-небудь. Яка різниця, чи розв'яже хтось словесний ребус.
Трек \"Небо\". Давай назвем трек \"Небо\". Ніби як колись. Згадай ті перші треки. Як-небудь. Або назвем як-небудь. Яка різниця, чи розв'яже хтось словесний ребус.
Назвем як-небудь або назвем як-небудь. Мене ти не забудь, благаю, білий лебідь. Ми знову разом. Як і колись. А пам'ятаєш друже як ми клялись.
На аркуші паперу, простому клаптику бумаги. Писали вічні вірші. Так ми не гріші. Вічні вірші в душі
Залишені в ментальній словесній простоті. Ще рік по тому не розумів всю силу цього слова. Старі знайомі вже не знайомі, Коли вдивляєшся в життя на числовому фоні.
Ці перепони ми перплюнем аж на раз. Сьогодні знову разом Льоша, Міша і Тарас. Чого вартують усі ці строки, Якщо катують усі ці роки.
Щоб не призвести себе до забуття. Я скажу в голос: \"Читаєм вічні вірші. Шукаєм сенс буття.\"