Тільки Бог розсипав зорі, А на хутір впала ніч. Хитрий чорт кудись поніс Срібний Місяць у долонях.
Двоє друзів у ту пору Обійнявшись йшли в шинок. Й зупинились на дорозі Посовітуватись щоб!
– Куме, трясьця його матір, Щось не видно ні чорта! Десь не бачу де та стежка, Що у шинок заверта.
– Намело багато снігу, Нігде випить й закусить. Може зайдем до Солохи? Он у шибці щось горить!
А Солоха – вража баба, З чортом водить мармелад! Пригоща горілкой з салом, Й вертихвостить пишний зад.
Коли: Шасть! Бубух! Агова! Хтось у двері калата. І гука: – Егей! Солоха! В чорта в хвіст пішла душа.
А Солоха, не злякавшись, Чорту каже: – Лізь в мішок! А сама мерщій до двері Подивитись хто ж прийшов.
Веліколєпная Солоха, добрий вечір, добрий час! З моїм кумом, Опанасом, на Різдво прийшли до вас! Став люб’язная Солоха самогона й свіжини, Бо на дворі завірюха, що й не дійдеш до корчми!
Гості пили та гуляли, били чорта по горбу! Танцювали і співали, й цілувались до впаду... А кінець цієї пісні мені влом уже співать, Тим, хто хоче знати далі, треба Гоголя читать.