САЙМАК: А ты мой сладкий яд, мой героин. Но причина в том, что тобой я никогда не был любим. Один на один з тишиной прошу тебя сердце не ной. Грусть всю прогоним долой, жизнь теперь стала другой. Но все как бы не так, стал зависим от мысли: "Ну как ты там...?" Ты не молчи сделай же контрольний выстрел. Куда глаза глидят, за тобой на край света. Там где встречают рассветы, там где кончаеться лето. Хеппи енд и время быстротечно утекает. История Герды и Кая, я каюсь, молюсь, умираю. Пощади... Не надо мне рая, я ранен. Сохрани, о нас воспоминания на память. Ах нет... Не быть мне никогда рядом с тобою. Удачя повернулась не лицом к нам, а другй стороной. Может я странный люблю не любя и понимаю тебя будет трудно забыть, но таких как ты не вспоминают.
Припев: Разлетимся мы, по разным городам словно самолеты. И не вернуться нам, видно по глазам, больше никогда назад. Останется лишь вкус горький на губах, в душе грустные ноты. Все по своим местам, забытые мечты уходят на закат...
Паша Растов: Знав би, просто так, все залишив, - був дурак. Знову тиша. "Я не я" цієї ночі пишу я... Це монотон душі, а ти нав'язлива та не моя. Знову ковток вина, але вина тут не моя. Як би не було, ти давно забула що відчула серед міста, де були разом у двох. Кохання - це наркотик, що на дотик як ваніль, але твоя любов - це сіль, що приносить тільки біль. Знову ми блукаємо, шукаємо ,не знаємо та відчуваємо, що не любов, а забуття. Важко зрозуміти ці слова, коли мелодія моя що у душі, - суцільно є ниттям. Постійний депресняк так розриватиє на частини. Стирай, вбивай, давай, так все просто зай. І довподоби лиш тобі ці бренди із вітрини. Зрозумів, надто даремно... Не вникай. Ов... так часто плутав почуття з обманом. Знов... ти повертаєшся лишень під ранок. Я... Чекав дзвінка, але тепер не варто будувати спільно із одноманітним фартом.