Сніг в гаю, але весною Розів’ється гай. Може долею ясною Зацвіте мій край. В небі мла, а сонце гляне, – Мла розтане вмить. Може, мій народ повстане, – Морем зашумить!
Сон, але всю землю збуде Жайворон-гонець. Ну коли, мій сонний люде, Знайдеш сну кінець? Смерть, але її задуше Пісня, сміх і рух. Ну скажи, народна душе, Чи живий твій дух?
На обличчі рабства туга, Безпросвітня мла. Де ж то гордість твого духа – Вільного орла? Що вона тобі робила, Як віки ти гнив, Почорнілая могила Між зелених нив?!
Як вулкан стоїш ти, згаслий, Але чую я, Що в душі твоїй прекрасній Море ще огня. Вірю я, що обороне Сам себе мій край. О, мій велетню Самсоне, Пута розривай!