Я люблю твої кроки у тихих садах, Де троянди густі, мов туман біля вікон, Молодесенький місяць і срібний наш дах І неторканий смуток родинних реліквій.
Може це все приснилось комусь і колись, Цих садів нереальних причаєний подих, Ти забутий навіки, ти рідний до сліз, Я люблю твої кроки у тиші по сходах.
Ці троянди чекають давно не тебе, Хто там знає, що їм може й сто навіть років, Я люблю твої кроки ніколи й ніде. Я люблю твої кроки, люблю твої кроки.
Я люблю твої кроки нізвідки вночі В тих садах, де немає ні саду, ні дому, Але є ще ті сходи і є ті ключі, Лиш дверей не відчинить ніхто і нікому.