Марк Лівін - Can you hear me | Текст песни

• Тексты песен
• Марк Лівін
• Can you hear me

Ви деградуєте, рєбята.
Нація геть на пси сходить.
В моді наркота, шлюхи і гортанний мінет.
Художники, пиьменники, ЛІДЕРИ НАЦІЇ вже нічого кращого не знаходять, як писати та говорити про власні п'яні походеньки та, сука, про те, як, коли і з ким трахалися.
Мало того: завдяки таким людям подібні балачки та писання стають НАШИМ надбанням. Культурним надбанням нації!
Уявляєте? Уявляєте, як буде нашим дітям та дітям наших дітей? І чому вони вчитимуться???.
За чим ми зараз спостерігаємо?
За масовою, суспільною деградацією. Цілої НАЦІЇ! Усвідомлюєте масштаби??? А чому так?
Тому що в більшості своїй люди - ідіоти!
Тому що менше трьох відсотків з вас читають дійсно хорошу літературу,
тому що думати з вас можуть менше п'ятнадцяти відсотків, тому що правда для вас - це те, що вселяє вам ваша широкоформатна плазма! І ще тому, що ви живете серед цілого покоління, яке знає тільки те, що отримало з цього чорного тренажера по мастурбації. А ще - більшість із вас, проживши майже половину свого життя до сих пір вірить в те, що кажуть вам наскрізь продані ЗМІ! Ви робите все, що вони вам кажуть, ви одягаєтеся так, як вони вам показують, їсте те, що вони вам показують, виховувуєте і ростите дітей, як вони вам втюхують. І навіть думаєте і відчуваєте за образом і подобою цього диявольського, тотально перепроданого іконостасу!
Алкголіки, шлюхи, наркомани, ЗМІ та трам-тарарам.!
Політики роблять сумні обличчя та розводять руками, типу, \"світова економічна криза\", всі діла, скоро все буде краще. Але ж ми знаємо: вони не наслідують цілі щось міняти! Вони намагаються привчати нас жити у цьому лайні!
Це своєрідний спосіб контролю - змусити нас відчути себе жалюгідними, маленькими, щоб ми відмовилися від своєї незалежності та свободи.
А що найгірше? Що найгірше? Що?
Ваші постійні пошуки щастя.
В 16: щастя попереду.
В 30: щастя зовсім поряд. Куплю квартиру, обміняю Ладу на Мерседес - і все буде.
Трохи за 40: вже все б мало бути, так? Тільки всередин чомусь порожньо і погляди й далі блукають у пошуках сокровенного.
І тільки помираючи ви розумієте: немає \"завтра\" рівносильно як і \"вчора\". Що є тільки \"тепер\" - мить, в котрій ми постійно перебуваємо, а щастя - в ній.

Мені набридло, я не буду більшого цього їсти!
Ви, взагалі, хоч розумієте, про що йдеться???
Мене хтось чує?