(слова: Сава Голованівський) Не поспішай, душа моя, черствіти, Від болю та злоби не кам’яній! Горить земля і витоптано квіти, Та корінці залишилися в ній!
Не може бути, щоб усе - до цурки, Щось в глибині зостанеться, либонь. Адже були татари, вже, і турки, І кров була і сльози і вогонь.
Осяде пил над мертвою землею, Замріє сонце в куряві диму, - Як я тоді камінною душею Ті благородні промені сприйму?
Я знаю, в дні загибелі безвинних Не вимагають милості бої. Будь мужня, та в глухих своїх глибинах Обережи, занедбану, її.
Коли настане мить отого щастя, За котре йдем у полум’я та дим? Як нині гнів, ще милість нам придасться І скарбом нашим стане головним.
Не поспішай, душа моя, черствіти, Від болю та злоби не кам’яній! Горить земля і витоптано квіти Та корінці залишилися в ній!