Десять років горіла земля у людей під ногами. Десять років стогнала земля від ворожих чобіт. Десять років карпатське село вже не спало ночами, Десять років чекало синів своїх біля воріт. Кожен день за селом у лісах скреготять автомати. Кожен день умивається ранок в червоній крові. І холодної темної ночі до нашої хати Принесли молодого хлопчину брати лісові.
Програш (як Вступ).
А коли партизана Карпати покликали сині, І коли вже нарешті настав розлучатися час, Він сорочку свою позоставив на пам'ять дівчині: "Нехай носить твій син і нехай пам'ятає про нас".
Приспів: Чорна-чорна була та сорочка, чорніша від ночі. Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля. Чорна-чорна була та сорочка, як хлопцеві очі. Чорна-чорна була, як моя українська земля.
Довго-довго лежала сорочка у маминій скрині,* Довго-довго чекала пошани, людського тепла. І нарешті настала пора: я вдягнув її нині; По щоці у мамусі тихенька сльоза потекла І в душі зазвучали ніколи нечувані струни, І сама мимоволі розпрямилась гордо спина Що б не сталось зі мною і де би у світі не був я, Передам ту сорочку онукам своїм і синам.
Приспів: Чорна-чорна вона, та сорочка, чорніша від ночі. Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля. Чорна-чорна вона, та сорочка, як хлопцеві очі. Чорна-чорна вона, як моя українська земля. (x2)