ти сьогодні гіркий мов бензин на дереві домовин ти сам своя власна труна ти струна затягнута худорлявими пальцями нині вранці навколо твоєї шиї ти гнИєш на мерзлому узбіччі вічно і безпробудно спального району під звуки церковного дзвону ти власна свідомість розмазана по асфальту неначе шрифтом по шпальтах неначе спермою по животі
десь так само тліє віра в прийдешні дні і надія на щасливий квиток у трамваї приблизно так само зникає а разом із нею страх того що все піде не так як ти планував
просто ти перестав пе-ре-став ходити на іподром віднині іншим шляхом ходиш в порт до закинутих доків майже таким але на 108 кроків довшим за попередній торуючи стежку на схід спопеливши повітрям легені всідаєшся на моноліт кам'яної набережної її плит
у тіні дерев голих тамуєш свою втому і головний біль віднаходячи в тому всю сіль землі і весь цукор морів
дивишся поміж брів божевільному будді що сидить навпочіпки на твоєму покутті що стріляє в тебе горохом з рогатки і кричить \"уйобуй звідси збирай манатки в цьому місті тебе знає кожен пес невже ти чекаєш на милість небес протираючи дупу п'ючи отруту та ігноруючи моє існування ти ненормальний забирайся геть все що ти маєш - це власну смерть іди й розпорядись нею сам на зло ворогам себто на свою славу\" і після подачі зправа залишає тебе одиноким щасливим з синцем під оком
а коли ти лягаєш спати забувши здобутки і втрати то в снах своїх бачиш шляхи і власний великий палець витягнутої руки