Чи зумієш ти кохати, Щоб за все, про все забути, Щоб усі зірвати пути, Щоб усі зламати грати? Чи зумієш ти літати, Щоб зі мною в парі бути?
Чи здолаєш ти в кохання Всі скарби душі вложити, Щоби знов перетворити їх огнем свого страждання? Чи здолаєш без вагання Так же вмерти, як і жити?
Коли так, летімо разом В неосяжні високості, Вище, дужче... аж до млості! Душі, збурені екстазом, Як раби, не гнуться плазом,— На землі вони лиш гості!
В світовий процес творіння Влиймо всі духовні сили. Будьмо, як громові стріли: Дві душі — одно горіння! Щоб згадали покоління, Як жили ми, як любили.