дивні картини мінялись кожної хвилини, коли двори накривались мутним сірим димом квартири і тунелі заповнені думок... вважай не попади, під сіро-темний димок...
по темному чорному, побиті фанарі і ти ідеш додому, по темному дворі забуті в слід сліди, гулявшими ночами і друзі з ким бродив ти називав братами
на лиці щитина, а у батьків сльоза коли ти ще дитина,і все життя просрав просив про сон де мама, і сімя разом, сідали за столом, з покинутим добром...
лавочка на впроти, де ти колись сидів і заглядав в минуле, вернутись не просив нерви відходили, мутним сірим димом ти запитував себе, де моя провина...
запутаним в душі, розплутатись можливо час лікує нерви, поки хватить сили місто накрите небом, покинуті будинки оточують тебе,і твої чесні вчинки...