Горілка украй розбещує чоловічі товариства. Мусить бути хоч якась дама – інакше капець. На третій годині всі звіріють, на четвертій – можливе розмахування бритвами чи топірцями. На п’ятій відбуваються каяття з плачем, цілування рук і ніг, тож украй необхідна хоч якась дама, щоб це не виглядало так огидно.
Того разу в нашому товаристві не було жодної дами Йшла п’ята години пиятики.
Він намагається щось вичитати з моєї долоні.
Ого, каже він, я навіть не можу сказати тобі всієї правди, ого, Кажи, кажу.
(Мені по цимбалах, я хоч і зараз готовий на все – у свої тридцять років, бо я готовий, бо п’ята година, бо маю право на правду, бо мені по цимбалах).
Ого, каже він, я навіть не знаю, як це тобі сказати, ого. Вали, палю.
(Мені фіолетово, я хоч і зараз – вену чи кулю в чоло – у свої заледве тридцять, бо я фіолетовий, бо п’ята година, бо хочу знати, якою страшною вона б не була).
За третім разом він вимовляє своє \"сором сім\". Ах, яка полегкість!
Цілих сімнядцять років! Яка просторість! Яка прозорість на обріях!
Пам’ятаю як зараз: десь коло третьої ранку ціле кодло вивалює на свіже повітря все допито, жодної сигарети, мпотикаючись розтинаємо темряву.
Потім ще зненацька: спітнілу долоню витираю ою зелену траву, саме так, зелену, бо – середина квітня.