Живуть кити під містом. І тритони. А ще дельфіни. В сумерку глибин, в западинах, де чорний місяць тоне, де вибрано породу з порожнин, вони живуть – міноги і мурени, сирени, восьминоги. І смиренне сліпе суцвіття губок та медуз у вирвах шахт, у ямах наших душ.
Живуть під містом леви, жовті й сонні. Сховала їх розпечена трава. Летючі зебри, антилопи й коні цвітуть на дні пасовищ і саван. (останні 2 рядки – 2)
Живуть також під містом крокодили. Заплутані в ліан солодкі жили, тріпочуть тіні мавп або папуг. І сотні сотень мух, мурах, ропух.
Живуть під містом зебри і буйтури, – ревуть їх сурми в ніч, мов мерзла мідь. Сайгаки й сарни, пасерби натури, пасуться на межі нічних угідь. (останні 2 рядки – 2)
І мамонти, сумирні, мов корови, і мастодонти. Кам’яні діброви двигтять від них, тремтять, мов тепла твань, вони сюди втекли від полювань.
Живуть під містом люди. І прочани, і міщухи. І крила в рукавах. Розкручується знову копійчане порочне коло вицвілих розваг, – усе так само. Пиво ярмаркове, скрипки весільні, ліхтарі, підкови, цілунки, плач, кохання і пітьма... Під містом. Тільки міста вже нема. (3)