Переваги Окупаційного Режиму(текст - Сергій Жадан)
1
В один із днів повернеться весна. З південних регіонів батьківщини потягнуться птахи, і голосна свистулька вітчизняної пташини озвучить ферми і фабричні стіни, і грубий крій солдацького сукна, і ще багато всякого гівна.
2
Але печаль лягає на поля. Нужда голімі розправляє крила, докіль поет тривожно промовля: я є народ, якого правди сила; цю жінку я люблю, вона просила.
3
Сумна країна у години скрут. Блукає міщанин поміж споруд, з усталеним природнім артистизмом говорить і його словесний труд повніє нездоровим еротизмом і побутовим антисемітизмом.
4
Сколовши босі ноги об стерню, старенький Перебендя коло тину ячить собі, що, с***вившись на пню, лукаві діти в цю лиху годину забули встид, просрали Україну, забили на духовність і борню, і взагалі творять якусь фіґню.
5
Бідує місто. Кинувши фрезу, робітники на заводському ґанку лаштують косяки, бузять бузу, розводять спирт, заводять варшав’янку і, втерши соплі та скупу сльозу, майовку перетворюють на п’янку.
6
Село мине спокуту цю тяжку. Село – це корінь нації, це води, що рушать берег. Молодь на лужку, довірившись сільському ватажку, заводить, навернувшись до природи, народні сороміцькі хороводи.
7
Тому життя ніколи не втрача своїх прозорих гомінких проекцій. Стрімкий юнак, легке дитя ерекцій, хапа за руку втомлене дівча, і вже вони – аж дня не вистача – займаються конспектуванням лекцій, зневаживши вимоги контрацепцій.
8
І лиш зоря над містом пролягла, юнак змахне краплини із чола і молодечо усмішкою блисне. Бо попри те, дала чи не дала, у щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград – красиве і корисне.