Мав я прегарну здатність (чи то хворобу): двійко голуб’ят у череповій коробці. В ротову мою порожнину, від крику аж пурпурову, зазирали медики, ворожбити та інші знаючі хлопці.
Як я вами пишався, мої крилаті кристали, пернаті мої мучителі з давніх полотен!.. Ціле літо об мене крилами терли і туркотали, заснувавши в моїм черепі містечко Туркотин.
А восени упав з неба миршавий ілюзіоніста. Слухав мене стетоскопом – як вони там шурхочуть, Збіглося на це подивитись ледь не півміста. І тоді прояснів я: "Летіти хочуть".
Вилітали мені з голови крізь отвір у рані, або крізь моє третє око (ніяк його не заплющиш). А той миршавий пес мав у кишені браунінґ та й одною кулею двох голубів розлущив...
Став я цілком сумирний, загнавсь у схови, поводжуся без відхилень – чемно і ґречно. Не тому, що вбиті колишні мої птахове, а тому, що ношу в черепі тепле їхнє яєчко...