Дощі шепітливими вустами Цілують зелену землю, Так я цілував твої зелені очі, Коли ти поверталася з лісів Зарошена м’яким галасом І голос твій плив по мені, Як вітер по травах...
Тоді зі сторінок зеленого Євангелія Виходив Зелений Лис. І розповідав ще одну давню таїну існування, Просту мов життя.
На паркеті виростала папороть, Стіну оплітав бородатий мох.
Баговиння встеляло ложе І Зелений Місяць, молодим фавном Зазирав до недопитої шклянки вина...