Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо, а якщо ми помрем, то в Парижі, так само, як і в Голівуді, Гонконзі, Женеві, Яремчі, Сан-Ремо. Після нас буде море порожніх пляшок під столом на суді.
Це ж яке непосильне служіння на благо поспільства!
Заганяти поезії прутень у дупу добі, малювати свій герб на розгавканих писках дебільства, розважати партійців, патриціїв і кей-джі-бі.
Нас народ не забуде. Нам пам'ятник буде. У Львові – І так само на всіх постаментах і тронах земних. "Неборак! Ірванець! І ще отой третій... А хто він?" – запитає зненацька один із туристів дурних.
Я б йому відповів! Я йому відповім уже зараз: ах ти, телепню, бевзю, дурило і скурвий ти син! Нас на цоколі троє – четвертий на цоколі Фалос (це, здається, філософ такий давньогрецький один).
І навіки застигнемо ми в божевільному Львові – перед Оперним, в центрі. Проспект Бу-Ба-Бу мов ріка! І хлопчиська вночі малюватимуть хрін на Сашкові, і небесна ворона обкрапає Неборака