Переповнений Георгіями кавалере,
вранці виходиш, ніби з вольєри,
пахкаєш люлькою на пташок Божих,
чигаєш при дорозі на перехожих.
«Гей, куди йдеш проз мою фузію?
Побалакаймо про Грузію, про дифузію…»
Обсідають, мов бджоли, спогади, візії —
закотився в небо шлях дивізії.
А по ньому коні пруть, а ще танки,
і пражанки пахнуть, мов парижанки,
і лафети під мертвими аж зігнулись:
«Я — один з тих, що повернулись».
Гімнастерка блискає, вся в металі:
за кожного невбитого — по медалі.
Патериця в руці, мов жива парість:
«Гей, куди йдеш проз мою старість?»
Воячкам небесним — довічну оргію,
травень проживаємо без розкаянь.
Все тече річкою, старий Георгію,
тільки ти на березі, мертвий, мов камінь…
Мертвий Півень еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1