Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо, а якщо ми помрем, то в Парижі, так само, як і в Голівуді, Гонконзі, Женеві, Яремчі, Сан-Ремо. Після нас буде море порожніх пляшок під столом на суді.
Це ж яке непосильне служіння на благо поспільства!
Заганяти поезії прутень у дупу добі, малювати свій герб на розгавканих писках дебільства, розважати партійців, патриціїв і кей-джі-бі.
Нас народ не забуде. Нам пам’ятник буде. У Львові - І так само на всіх постаментах і тронах земних. “Неборак! Ірванець! І ще отой третій… А хто він?” – запитає зненацька один із туристів дурних.
Я б йому відповів! Я йому відповім уже зараз: ах ти, телепню, бевзю, дурило і скурвий ти син! Нас на цоколі троє – четвертий на цоколі Фалос (це, здається, філософ такий давньогрецький один).
І навіки застигнемо ми в божевільному Львові – перед Оперним, в центрі. Проспект Бу-Ба-Бу мов ріка! І хлопчиська вночі малюватимуть хрін на Сашкові, і небесна ворона обкрапає Неборака.
квітень 1990 р.
«Пам’ятник» – один з небагатьох моїх віршів, які я написав з дуже конкретного приводу. У квітні 1990 року ми з Небораком та Ірванцем відзначали ПП Бу-Ба-Бу (Перше П’ятиріччя Бурлеску-Балагану-Буфонади). Цю подію було відсвятковано у товаристві кількох десятків симпатичних і не надто симпатичних, але так чи інакше приємних людей у підвальному кафе «Лис Микита», що начебто належало Львівській філії Спілки письменників. На святкування ПП Бу-Ба-Бу я спеціально приїхав з Москви, це була особлива пригода: доба в потязі, пиятика у Львові, доба в поїзді. За кілька годин перед виїздом з московської гуртяги я несподівано для себе самого сів за друкарську машинку і почав виклацувати на ній вірш, який наче народжувався сам собою. До речі, вперше в житті я писав вірш не від руки—настільки легковажно я ставився до того тексту. Коли згодом під час львівської пиятики я прочитав його вголос для всього товариства, то це був вибух. Особливо всім сподобалась ідея, що майбутній пам’ятник нам, бубабістам, буде поставлено «перед Оперним, в центрі». На той час там ще стояв Ленін, його демонтували того ж року у вересні, ніби на моє замовлення. Однак пропозиція перейменувати проспект Леніна у проспект Бу-Ба-Бу чомусь не знайшла підтримки в тодішніх батьків міста.
Остання строфа «Пам’ятника» має дві версії – зазвичай я більше схильний до м’якшої, тій, де використано слово «хрін», а не «х**». Крім того, після здобуття Україною незалежності дещо втратив актуальність первісний варіант «І навіки застигнемо ми в незалежному Львові». Актуальна версія передбачає «в божевільному Львові». Саме так цей рядок прозвучав уперше зі сцени Львівської опери під час виконання «Крайслера Імперіала» восени 1992 року.
Related Images:
img.jpg 4771-0.jpg foto4.jpg 00046_-1.jpg 00045-1.jpg 0040-1.jpg 0023-1-1.jpg 0022-1.jpg 0021-1-1.jpg 0014-1.jpg Connect with your Facebook Account
One Response Володимир Квітень 17th, 2012 at 11:54 am 1 На мій погляд, поезія такого штибу не відноситься до красного письменства, російською ИЗЯЩНОЙ словесности. Хочеться відповісти у стилі автора: Ви мудак, Юрію.
RSS feed for comments on this post · TrackBack URI
Залишити вiдгук
Name (обов`язково) E-mail (required, never displayed) URI