Слова: Юрій Андрухович Натхнення: Іван Крип'якевич
Музика: Віктор Морозов Обробка: Місько Барбара
З отого дня суремного, як завалився ратуш, усе навіки зважене і вписане в архів: «Понесено у людности не так велику втрату: погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників».
Маленька апокаліпса на ринковому пляці: з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів, мов гер таємний радник над аркушем реляції: один трупач, твох шофнірів, кількох ропітникіф.
Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки. Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт. На поминках буяла чернь і мандрівні каліки і гупав куксами о брук увесь калічий рід (і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів: погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників).
Поховані під вежею, вони ввійшли в комори, де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми, як на майданах і в шинках реве житейське море. Там інше світло — і воно біліє над кістьми. Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, — їх не любили на землі й забули серед хмар. Ішов попереду трубач. Він дув натхненно й чисто —
так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар. Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа, Вони злягли на дно камінь — плече коло плеча, Лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа, Таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача.
Пролог: "Дня 14 липня 1826 р. прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа пополудні зарисувалася (почала тріщати) й о годині чверть на сему вечором з великим тріскотом завалилася. Наперед вже опорожнено Ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і кількох робітників»
Іван Крип'якевич (з "Історичні проходи по Львову")
Наприкінці 1980-х років Віктор Морозов склав на нього дуже красиву пісню «Трубач», цитати з якої ми з півнями використовуємо в цьому альбомі. Отже, Вікторові Морозову – моя і наша подяка і, як любить казати Місько, доземний уклін.